Історія Чернігова

Чернігів вперше згадується в 907 році в договорі Русі з Візантією, коли київський князь Олег, стверджуючи свою перемогу над греками, зобов'язав їх «даяти суклады на русския грады, первое же на Киев, та же на Чернигов, на Переяславъ, на Полотсък, на Любечъ и на прочия грады; по тем бо городам седяху велиции князи под Олгом сущи».


Археологи налічують на його території не менше чотирьох найбільш старовинних городищ, що представляли собою невеликі родові фортеці, відділені одна від одної глибокими ярами Болдіних гір. Археологічні матеріали цих поселень відносяться до VII століття, і в 1992 році відзначалося 1300-річчя міста. Чернігів швидко ріс та розвивався і незабаром перетворився в багате і добре укріплене місто, яке могло гідно суперничати з Києвом. Про це свідчить перша письмова згадка про Чернігові у 907 році як про велике місто, яке значилося другим після Києва.

У 1024—1036 та 1054—1239 рр. Чернігів — економічний і політичний центр Чернігівського князівства. Першим чернігівським князем був Мстислав — син великого київського князя Володимира, хрестителя Русі. При Мстиславі формується політичний і релігійний центр «стольного граду» — так званий Дитинець, який знаходився на території сучасного Валу. Споруджуються нові фортечні стіни, княжий палац, починається будівництво величного Спаської собору, який зберігся до наших днів і є ровесником Софії Київської, На кінець 12 ст. Чернігів займав площу понад 200 га і складався з князівського центру — дитинця, окольними граду, Третяка, посада Передмістя, а також Подолу. В місті розвивалося будівництво, ремесла і торгівля. В той час були споруджені Ільїнська церква, П'ятницька церква та інші храми. При Святославі, сині Ярослава Мудрого, заснований Єлецький монастир..Князь Давид, син Святослава, споруджує Борисоглібський собор. На межі ХІІ—ХІІІ століть споруджується П'ятницька церква. Ці величні кам'яні споруди свідчать про значний економічний розвиток Чернігово-Сіверської землі та її столиці. Виникає інтенсивна торгівля з Візантією та арабським Сходом, з країнами Західної Європи та Скандинавії. Розвиваються ремесла, створюються художні твори, пишуться книги. Саме тут були створені билини про Івана Годіновіча, Іллю Муромця, Солов'я Розбійника. Головний герой «Слова о полку Ігоревім» останні роки свого життя княжив у Чернігові і похований під підлогою Спаської собору, як і більшість князів чернігівської династії. 

Чернігів випробував на собі й княжі міжусобиці, і напад степняків-половців, татаро-монгольських орд. У 1239 році місто було захоплене, розграбоване і спалене татаро-монгольським військом хана Менгу. У страшній пожежі загинуло більшість чернігівців, згоріли храми та інші споруди, загинуло багато культурних цінностей. Місто було настільки зруйноване, що лише через чотири століття досягло тієї території, яку займало на початку XIII століття. Повернути колишню славу Чернігову вже не судилося.
На початку ХІV ст. Чернігів знаходився під владою Литви. У 1320 р. місто захопили поляки. У 1340 р. воно переходить під владу київських князів, а потім знову під владу Литви.

В результаті війни між Литовським і Московським державами, яка тривала до 1503 року, Чернігів та вся Сіверська земля надовго входить до складу Росії. Місто стає прикордонним. Для прикриття російських кордонів від Литви і Польщі в середині ХVІ ст. місто було укріплено. У 1618 році Чернігів по Деулінській угоді між Варшавою та Москвою переходить під владу Польщі. В 1623 році грамотою польського короля Сигізмунда ІІІ місто отримує Магдебурзьке право, засновуються чернігівський магістрат, шляхетські суди, рівняння в правах з київськими, воєводство розділяється на два повіти.

З початком визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648 р.) в. історії міста розпочалася епоха козацтва. Тоді ж Чернігів став полковим містом (аж до 1782 року). Цей полк прославився у багатьох битвах і походах.

Чернігівські полковники та козацька старшина були не тільки вояками і полководцями, але й мудрими державними діячами, щедрими меценатами. Вони дбали про відновлення зруйнованих пам'ятників культури, храмів, монастирів, будували нові собори. В кінці XVII ст. на кошти Якова Лизогуба був збудований будинок полковой канцелярії, зараз один з небагатьох зразків житлової кам'яної архітектури епохи козацтва. У 1700 році на кошти гетьмана Івана Мазепи почалося будівництво колегіуму — першим на Лівобережній Україні середнього навчального закладу, який відіграв значну роль у духовному житті краю. З Черніговом пов'язано життя і діяльність полковника і наказного гетьмана Павла Полуботка, захисника прав та інтересів українського народу, який мужньо загинув у казематах Петропавлівської фортеці в Петербурзі. Одна з центральних вулиць міста, на якій у річки Стрижень знаходилася садиба Полуботка, названа його ім'ям.

У Чернігові велося своє літописання (фрагменти Чернігівського літопису виявлені в Іпатіївський зводі XV ст.), при церквах Чернігова діяли парафіяльні школи. У 1689 р. при архієпіскопськой кафедрі почала функціонувати слов'яно-латинська школа. На її базі в 1700 році був відкритий Чернігівський колегіум, який у 1776 р. був перетворений на духовну семінарію. У 1789 році відкрилося Чернігівське головне народне училище. З 1679 в місті діяла Чернігівська друкарня. У XVII—XVIII ст. реставрувалися і оновлювалися давні архітектурні пам'ятки — Спаський, Борисоглібський, Успенський собори, П'ятницька та Іллінська церкви. У цей час склалися архітектурні комплекси Єлецького Успенського монастиря, Троїцько-Іллінського монастиря. Була споруджена Катерининська церква, будинок Лизогуба.

Указом Сенату в 1802 році Малоросійська губернія була поділена на Чернігівську і Полтавську губернії. З цього дня Чернігів більш ніж на сторіччя стає губернським містом. Значно змінюється його історична адміністративна частина - давньоруський Дитинець, або сучасний Вал. 

Одним з перших губернаторів на Чернігівщині був Олександр Олексійович Фролов-Багреєв (1818—1824) Найбільш великими поміщикам до того часу тут були граф Толстой, Кушельов-Безбородько, Мусіна-Пушкіна, Голіцин, Долгорукий, Головін, Любомирський, Якубович, Дурново. За ними нараховувалась велика кількість кріпосних селян.

Путівник тих років повідомляє про Чернігів як про багату в минулому столицю Сіверянської землі та удільного князівства чернігівського — «нині одне з малолюдних губернських міст Росії», де переважає патріархальне життя з урочистими походами в царський час, з дворянськими та земельними зібраннями, з балами та банкетами. Таким місто залишалося протягом усього XIX століття.

У 1912 р. тут 35 тис. населення, основна маса - чиновники та інші службовці урядових та громадських установ, євреї, що вели провідну місцеву торгівлю і ремісничий люд. Місто займає 600 десятин.

На початку ХХ ст. завдяки шосе Київ — Петербург між Черніговом та Гомелем, Черніговом та Козельцем постійно курсували кінні диліжанси. У Чернігові працювали поштова та телефонна контори, а також телефонна станція, яка обслуговувала в 1912 р. 138 абонентів.

З кінця ХІХ ст. в місті почали функціонувати відділення банків. У 1875 р. був заснований міський цивільний банк. Заможні жителі Чернігова користувалися послугами ломбарду, трьох ощадних кас і товариства взаємного кредиту. Важливу роль у міському житті Чернігова відігравала торгівля, яка була зосереджена на Красній (або базарній) площі, зі спорудженням на поч. ХІХ ст. торгових рядів. У Чернігові ярмарки збиралися чотири рази на рік і тричі на тиждень: по понеділках, середах і п'ятницях - проходили базари. Кількість торгівельних установ швидко збільшувалася: в 1910 р. у місті нараховувалося 428 магазинів і крамниць, а в 1910 р. вже 734.

Розвиток економіки сприяв зростанню професійної освіти. На початку ХХ ст. в Чернігові діяли 3 ремісничих училища, 2 торгові школи, фельдшерська школа, а також духовне училище і духовна семінарія. У 1916 р. було створено учительський інститут, який надавав неповну вищу педагогічну освіту. Згідно з даними першого загального перепису населення 1897 р. близько 53% чернігівців вміли читати і писати. Напередодні І світової війни загальна чисельність учнів у Чернігові становила 6,2 тис. осіб.

До 1925 року Чернігів — центр губернії, потім — центр Чернігівського округу, з 1932 року — обласний центр. У роки Великої Вітчизняної війни під час фашистської окупації в місті діяли підпільні організації. Чернігів був вільнений 21 вересня 1943 року в результаті Чернігівсько-Прип'ятській операції.

У Меморіалі слави — гранітних плитах з бронзовими барельєфами — втілена ратна слава Сіверського краю: від відомого походу князя Ігоря Святославича на половців у 1185 році до подвигів чернігівців на фронтах, в партизанських загонах і в підпілля у роки Великої Вітчизняної війни 1941—1945 років. Завершує його гранітний обеліск на високому пагорбі, над могилою Невідомого солдата, де не гасне вогонь Пам'яті про воїнів, звільнивших 21 вересня 1943 року Чернігів від німецько-фашистських загарбників. 28 солдатів і офіцерів були удостоєні високого звання Героя Радянського Союзу. 

За останні півстоліття Чернігів перетворився на сучасне місто з новими вулицями і багатоповерховими житловими масивами, багато промислових підприємств, найбільші з яких — «Хімволокно», «Чексіл», «Чезара», «Черніговавтодеталь», пивкомбінат «Десна».

Побудовані нові будівлі навчальних закладів, у тому числі педагогічного і технологічного університетів, будівлі закладів культури, відновлені і оновлені пам'ятки архітектури минулих століть.

Чернігів пишається своїм історичним музеєм, одним із найстаріших і найбагатших за своїми колекціям в Україні, в якому зберігається понад 150 тисяч експонатів матеріальної та духовної культури. Поруч з історичним — художній музей, колекція якого нараховує понад п'ять тисяч творів живопису, скульптури та декоративно-прикладного мистецтва. Храмом муз по праву називають літературно-меморіальний музей-заповідник відомого українського письменника Михайла Коцюбинського. Окрема експозиція музею розповідає про літературні традиції Чернігівщини з часів Київської Русі до наших днів. 


У міста прекрасні театральні традиції. Ще в кінці XIX століття в місті гастролювали основоположники вітчизняного театру Марко Кропивницький, Іван Тобілевич, Панас Саксаганський, Микола Садовський. Тут, на самодіяльний сцені, дебютувала видатна українська актриса Марія Заньковецька. В даний час ці традиції зберігає й примножує колектив Чернігівського академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. 

У місті працює 11 вищих навчальних закладів І—IV рівнів акредитації.

За кількістю видатних архітектурно-історичних пам'яток Чернігів займає одне з перших місць серед міст України. Тут розташовано 32 об'єкта, які входять до Державного реєстру національно-культурного надбання та 39 пам'яток містобудування і архітектури місцевого значення, значна кількість пам'яток культури, мистецтва, археології. У Чернігові знаходиться третина збережених в Україні пам'яток домонгольської періоду. Місто з його архітектурно-археологічними пам'ятками внесено до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.